Верховний Суд у 2025 році розглянув справу №320/3637/24.
Платник виплачував дивіденди кіпрській компанії згідно з рішенням загальних зборів учасників. Станом на момент ухвалення рішення про розподіл прибутку та виплату дивідендів, нерезидент володів 90,25 % статутного капіталу товариства та інвестував в нього понад 6,1 млн євро, що значно перевищувало мінімальні 100 000 євро.
До моменту фактичної виплати дивідендів вказана компанія-нерезидент уже вийшла зі складу учасників товариства, а частка перейшла до іншого кіпрського нерезидента.
Податковий орган вважав, що станом на момент фактичної виплати отримувач дивідендів уже не відповідав жодній з умов підпункту «а» пункту 2 статті 10 Конвенції між Україною та Кіпром у редакції, що діяла до 28 листопада 2019 року (володіння не менш ніж 20 відсотками капіталу компанії або інвестиція у придбання акцій чи інших корпоративних прав компанії в еквіваленті не менше 100 000 євро), тому платник мав утримати податок за ставкою 15% замість 5%. За результатами перевірки донараховано податок на репатріацію в сумі 173 млн грн та штрафи – 43,2 млн грн.
Платник стверджував, що право на застосування пониженої ставки 5% визначається станом на момент виникнення права на дивіденди (тобто на дату прийняття рішення загальними зборами про їх виплату), а не на дату фактичного перерахування коштів.
Ключовим питанням спору було, станом на який момент (нарахування / виникнення права на дивіденди чи фактичної виплати) перевіряється виконання умов статті 10 Конвенції між Україною та Кіпром для застосування ставки 5 % – володіння не менш ніж 20 відсотками капіталу або інвестиція не менше 100 000 євро.
Верховний Суд визнав, що дохід у вигляді дивідендів виникає у власника корпоративних прав на дату нарахування (визнання права на отримання дивідендів), тобто в момент прийняття рішення загальними зборами про розподіл прибутку, а не в момент фактичної виплати.
Право на застосування пониженої ставки податку (5%) за підпунктом «а» пункту 2 статті 10 Конвенції між Україною та Кіпром (в редакції до 28 листопада 2019 року) визначається на момент виникнення права на дивіденди, а не на момент їх фактичного перерахування.
Станом на момент ухвалення рішення про виплату дивідендів нерезидент відповідав обом альтернативним умовам Конвенції: володів 90,25 % статутного капіталу та інвестував понад 6,1 млн євро. Умова щодо мінімального розміру інвестицій (не менше 100 000 євро) вважається виконаною, якщо інвестиція здійснена до моменту виникнення права на дивіденди, незалежно від того, чи зберігається частка на момент виплати.
Тому податковий орган неправомірно покликався на редакцію Конвенції після внесення змін Протоколом 2019 року (яка вимагає сукупного виконання двох умов), оскільки спірні відносини виникли у 2018 році, коли діяла стара редакція (альтернативне виконання умов).
Отже, платник правомірно застосував ставку 5% при виплаті дивідендів у 2018 році, оскільки на момент виникнення права на дивіденди (2016 рік) нерезидент відповідав умовам статті 10 Конвенції.
Якщо Ви шукаєте роз`яснення податківців або судові рішення в податкових, митних, кредитних, автострахових, банкрутних, фінмонівських та інших спорах, Вам може стати в нагоді новий пошуковий сервіс Finbalance.